Государство

Да здравствует бойлер? Почему киевляне до сих пор без горячей воды

Часть киевлян несколько месяцев остается без горячей воды. Причина — конфликт между «Нафтогазом» и киевской властью. Решить спор не позволяют законодательные и политические факторы, а также банальное желание сэкономить. (укр)

У частини киян кілька місяців у квартирах нема гарячої води. Причиною цього стало протистояння між «Нафтогазом» та київською владою.

ЕП раніше уже пояснювала в інфокартах, з чого все почалося, і як третина киян лишилася без гарячої води. Більш детально про історію питання читайте ТУТ. 

Діалог між КМДА та «Нафтогазом» набув характеру політичного протистояння, до якого долучилася і Київрада. Гострими заявами, прес-конференціями та гучними закликами справа не обмежується. Дехто з депутатів міської ради в кулуарах переходить до погроз: «Не дасть «Нафтогаз» газу — вимкнемо йому каналізацію».

Так висловлювання не мають жодних правових наслідків, однак добре ілюструють напругу у стосунках між столичною владою і «Нафтогазом».

На перший погляд, все просто: сторони сперечаються про розмір боргу киян за газ, який використовувався для отримання тепла. З майже 5 млрд грн боргу «Київенерго» столична влада не хоче віддавати 1 млрд грн штрафів та пені, вказуючи, що місто не може відповідати за борги приватної компанії.

Крім того, КМДА вказує, що близько 1 млрд грн місту заборгував держбюджет за субсидії. НАК же намагається повернути собі борг. Однак справа не лише в цьому — поточна ситуація є наслідком законодавчого та передвиборного популізму.

Борг іде за обладнанням

Тригером для протистояння стало передавання недавно створеному КП «Київтеплоенерго» активів, які використовувала компанія «Київенерго». Йдеться про теплову мережу, котельне обладнання, центри обслуговування клієнтів.

За час оренди міського обладнання «Київенерго» встигла накопичити значні борги перед «Нафтогазом». Однак компанії Ріната Ахметова не потрібно думати про погашення боргів — стаття 22 закону «Про теплопостачання» передбачає принцип, що борги йдуть за обладнанням. Тобто борг закріплюється за котлом або ТЕЦ.

Законотворець також поставив вимогу, що з правонаступником боржника договір укладається тільки після з’ясування порядку погашення заборгованості.

Саме на це положення посилається «Нафтогаз», вимагаючи від Києва визнати борги за постачання газу. На нього вказує НАК і в погрозах вимкнути газ ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6 при їх передаванні місту, якщо воно не визнає борги.

Водночас ця ж стаття містить положення, на які посилаються противники дій «Нафтогазу»: «Зміна форми власності або перехід права власності на відповідні об’єкти з виробництва, постачання та транспортування теплової енергії не повинна призводити до погіршення умов та якості теплопостачання».

Це популістське положення, адже невідомо, хто повинен його виконувати і хто відповідальний за недотримання вказаних вимог.

Знайома історія

Принцип «борг іде за обладнанням» не є чимось новим. Його токсичність не раз відчували на собі жителі столиці та інших міст. Тепло і гарячу воду киянам постачають не лише великі ТЕЦ, а й десятки малих котелень.

Далеко не всі вони є міськими. Йдеться про котельні, збудовані девелоперами, що постачають тепло та гарячу воду окремим будинкам або житловим комплексам.

Забудовники для постачання тепла мешканцям комплексів часто створюють окремі компанії, які керують котельнями. Їх подальша діяльність, перепродаж і накопичення боргів часто нагадують сюжети пригодницьких фільмів.

Проблема в тому, що оператори таких котелень розуміють: їх в опалювальний сезон не вимкнуть. Навіть коли у них є суттєві борги, закон забороняє вимикати газ при постачанні тепла населенню. Після опалювального сезону така фірма безслідно зникає, залишаючи кілька мільйонів боргів мешканцям багатоповерхівки.

Так сталося в ОСББ «Затишні озера» (колишній ЖК «Васильківський»). ЖЕК забудовника залишив ОСББ 1 млн грн боргу перед «Нафтогазом». Мешканці не захотіли брати на себе борг і були змушені купувати газ за комерційною ціною. Як відомо, за субсидованою ціною паливо постачає лише «Нафтогаз».

За словами члена правління цього ОСББ Юрія Лазнюка, рахунки за тепло для мешканців зросли приблизно на 20%. Таких прикладів у Києві десятки.

За неофіційними даними, подібну схему «Нафтогаз» пропонує і Києву: місто може купувати газ для своїх ТЕЦ за комерційною ціною в одного з багатьох постачальників газу. Зрештою, міський голова Віталій Кличко кілька разів на тиждень спілкується з керівництвом НАК і такі пропозиції могли звучати.

Недоліками закону «Про теплопостачання» намагаються скористатися і деякі міські голови, які переводять котельні на місцеву біомасу. Це означає, що борг перед НАК залишається прив’язаним до газової котельні і не має стосунку до нових установок, які можуть бути розташовані в інших приміщеннях.

Третій гравець

Протистояння з приводу гарячої води у Києві не обмежилося «Нафтогазом» та КМДА. Із самого початку в ньому була присутня ДТЕК — власниця «Київенерго». Компанія намагається довести, що борг насправді менший за 5 млрд грн.

У співробітництві з ДТЕК місто і НАК час від часу звинувачують одне одного. Хоча незрозуміло, чому КМДА, яка почала розривати договори з «Київенерго», заздалегідь не зайнялася боргами, накопиченими за час роботи останньої.

Ще одна сторона конфлікту — Кабмін. Там уже починають усвідомлювати всі можливі наслідки суперечки. Якщо припиниться постачання газу на дві ТЕЦ, як погрожує «Нафтогаз», то в пікові години столиці не вистачатиме електроенергії.

Кияни навряд чи сидітимуть без світла — на відміну від жителів області, яких можуть торкнутися віялові відключення. Втім, жителі області теж мають право голосу, і позбавляти їх електрики перед виборами — погана і ризикована ідея.

Крім того, у конфлікті щоразу спливає тема боргів держави за субсидіями, які, до того ж, надаються непрозоро. Отже, загострення конфлікту уряду не вигідне.

Економія на конфлікті

Міська влада не договорює, що конфлікт з «Нафтогазом» суттєво економить кошти міського бюджету і в певному сенсі їй навіть вигідний. За кубометр гарячої води кияни платять 92 грн разом з водовідведенням, однак, за різними підрахунками, реальна його вартість коливається від 120 грн до 150 грн.

Тобто за кожен кубометр води хтось повинен доплатити 30 грн. За неофіційними даними співробітників «Київенерго», за теплий сезон компанія втрачала на гарячій воді 1,5 млрд грн. Намагання мінімізувати ці втрати призводило до масових «регламентних робіт» і «перевірок мереж», аби лиш не поставляти гарячу воду.

Проте це не означає, що мережа в доброму стані. Навпаки — її неефективність та великі втрати є одним із чинників подорожчання кубометра гарячої води.

Така ситуація характерна не лише для великих виробників тепла — навіть малі котельні у Києві здебільшого закриваються на теплий сезон — тариф на теплу воду вбивчий для їх прибутковості.

Однак дозволити виробникам піднімати ціну на гаряче водопостачання київська влада не наважується.

Ці побоювання за рік до виборів зрозумілі, адже близько третини скарг киян з приводу житлово-комунальних послуг стосуються гарячої води.

Жителі столиці навряд чи повірять, що гаряча вода коштує суттєво дорожче.

Перехід котелень на баланс комунального підприємства означає, що тепер різницю між реальною вартістю кубометра гарячої води і тим, що платять кияни, потрібно покривати з міського бюджету. А для міського бюджету мільярдні суми — це не те, чим можна розкидатися. Тому для київської влади з фінансової точки зору конфлікт вигідний, адже він служить вдалим прикриттям для економії.

Виходить замкнуте коло: кияни не хочуть гарячої води за її реальною вартістю, однак платять за неї з міського бюджету. На їх патерналізм та очікування, що «Кличко підігріє», змушена зважати міська влада і затверджувати збиткові тарифи, хоча це й заборонено згаданим законом про теплопостачання.

Ефект «довгого хвоста»

Регулярна відсутність гарячої води змушує киян самотужки вирішувати цю проблему. Значна частина городян уже користується електричними бойлерами, а їх масове встановлення може призвести до несподіваних наслідків.

Йдеться про зниження потреби у гарячій воді. Її продаж з ТЕЦ — це спосіб здешевлення електроенергії. Гаряча вода є побічним продуктом виробництва струму на ТЕЦ. Якщо попит на воду падає, вартість електроенергії зростає.

Проблему теплопостачання міст потрібно вирішувати комплексно на національному рівні. Вона стосується не лише постачальників тепла, споживачів та міської влади, а й суміжних ринків електроенергії та газу. Нехтування інтересами будь-якого учасника матиме вкрай негативні наслідки.

Источник: newsland.com

Оставить комментарий